У 17-річному віці Олена Вітер втратила батька. Смерть людини, що помагала будувати життєві орієнтири, спонукала її пов’язати своє життя з чернецтвом. Тож у цьому році Олена Вітер – дівчина із дарами громадського діяча припиняє своє навчання на медика і стає скромною монахинею-студиткою з ім’ям Йосифа.

Батьківська справа – просвіта українців – знайшла своє продовження у її монашому покликанні. В монастирі сестра Йосипа організовує відділення освітнього товариства «Рідна школа», в якій надає можливість дітям вивчати українську мову та культуру, а також займається медичною допомогою для нужденних і вчителюванням у вечірній школі.

Монахиня має харизму доброго організатора. Сестра Йосипа їздить вчитись до Риму, налагоджує співпрацю з українськими пластунами та врешті приймає рішення, що змінило її життя докорінно – вона стає членом Організації Українських Націоналістів, аби в їхніх лавах займатись формуванням молоді.

На момент більшовицької окупації Заходу України ігуменя Олена Вітер вже входила у близьке оточення Митрополита Андрея Шептицького. Вона сповнювала уряд настоятельки Якторівського жіночого монастиря, який знищили червоноармійці, та під прикриттям медичних працівниць настановляла молодих монахинь, які тільки-но стали на шлях свого чернечого покликання.

У 1939 році її співпраця з ОУН не припиняється. Вона не залишає виховання молоді. Ба більше, працюючи секретаркою у відомого львівського лікаря та політичного діяча, що проголосував за приєднання Західної України до СРСР, розпочала місію допомоги членам українського підпілля. Ігуменя Йосифа допомагає викритим підпільникам тікати за кордон і переховує їхніх дітей від радянської розправи.