Вогник пам'яті у великій інформаційній темряві
Reading time 7 minutes
Остання ніч Андрея Шептицького
«Більше мого голосу не почуєте, аж на Страшному Суді!»
У жовтні 1944 року Митрополит Шептицький лежав кволий у скромних покоях Святоюрівської гори. Невелика група довірених осіб у Митрополичих палатах помічала, як Владичині сили згасали на очах. Усі, без перебільшення, тоді боялись смерті Архієрея. Боялись через складність часів, які настали з приходом більшовиків. Боялись, бо вірили, що лиш авторитетний єпископ з дипломатичними навиками міг правильно адмініструвати Церквою в обставинах, що грядуть. Кожен, хто володів інформацією про стан здоров’я Владики Андрея, тримався за соломинку надії, що Господь не покличе до себе духовного батька Церкви у такий, як здавалося, непевний час.
Дні Кир Андрея були вже полічені, – зазначав після огляду єпископа лікар Василь Кархут, котрий переховувався у Митрополичих палатах від НКВД з дозволу Владики Шептицького. Велична постать, схожа на українського Мойсея, з кожним днем буквально танула у в’язниці власного ліжка. Тіло єпископа вже занемагало. А його розум, який задавав тон у розвитку українського суспільства, був занятий осмисленням власної кончини.
В останню ніч жовтня владиці Андрею стало вкрай зле. Тієї ночі архимадрит Климентій, молодший брат єпископа, склав список довірених осіб зі Свято-юрівських палат, котрі б мали чергувати біля очільника церкви. Оскільки до власних покоїв Владика Андрей принципово не допускав жінок, то сестри-монахині, які мешкали у комплексі палат, були звільнені від чергування.
Список осіб, які були з Митрополитом Андреєм в останню ніч:
Архімандрит Климентій Шептицький, отець Грицай, отець Котів, отець Кладчий, доктор Кархут, брат Атанасій та пан Гавриляк
Климентій Шептицький
Новомученик УГКЦ, брат Митрополита Андрея
Йосиф Кладочний
В’язень ГУЛАГу, сповідник С. Бандери
Іван Котів
Секретар А. Шептицького, виконував місію з порятунку євреїв
Прощання
Близько 21.30 Кир Андрей лежав у ліжку вже із закритими очима. Архієрей ще дихав. Але вже в ту мить дихати Владиці було не просто. Коли до кімнати на чергування зайшов його друг, отець Йосип Кладочний, Архієпископ почав прощатись. За лічені хвилини до кімнати збіглись усі присутні в Митрополичих палатах. Тоді владика Шептицький промовив свої легендарні слова про терпіння України й переродження Греко-Католицької Церкви.
«Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але ви держіться, не відступайте від віри, від святої католицької Церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша, величніша від давньої та буде обнімати цілий наш нарід», - сказав Митрополит Андрей.
Після пророчих слів стан єпископа на кілька хвилин покращився. Тоді він вже дозволив собі попрощатися з усіма присутніми. «Більше мого голосу не почуєте, аж на Страшному Суді!», – мовив слуга Божий Андрей. І, як згадує о. Йосиф Кладочний, від того часу Архієрей замовк. Лише десь о 1:30 тихо віддав душу Господеві.
«А що за старша пані сидить на кріслі, вибрана зовсім на чорно?»
Всі довірені особи, які були присутніми в часі недуги Владики Шептицького, відразу ж зібрались у сусідній кімнаті. На розмову. Фактично кожен з них виражав власне занепокоєння про страшні наслідки для Церкви, які неодмінно прийдуть вже найближчими днями. Більшовики точно прийдуть встановлювати власні порядки – про це говорили усі.
На фоні загальної метушні лише одна людина сиділа мовчки. Це була монахиня – сестра Маріам, відома як стигматичка Настя Волошин. Вона вже довгий час не відводила погляду від порожнього крісла навпроти. В якийсь момент вона звернулась шепотом до отця-ігумена Климентія: «А що за старша пані сидить на кріслі, вибрана зовсім на чорно?»
У кріслі навпроти нікого не було. Як і багато його сучасників, отець Климентій знав про харизми Насті. І навіть більше… Його брат, Митрополит Андрей, не лише опікувався монахинею, а й довіряв їй. Тож не було причини ігнорувати те, що говорить Настя. Ігумен Климентій почав розпитувати детально: як виглядає пані в чорному, котру, окрім стигматички, ніхто не бачив. Після опису постаті отець Климентій раптово зірвався зі свого місця – і вибіг до іншої кімнати. Вернувся назад архимадрит разом зі знимкою у руках.
«Но, прошу, оповідайте нам, як виглядає та пані, як убрана?», – промовив Климентій. Стигматичка знову оповідала, а усі присутні в тій кімнаті звіряли наданий Анастасією опис із фото-карткою. Деталі одягу й вигляду людини, які озвучувала українська містичка, точно відтворювали зображеним на світлині. Усі присутні дивувались. Тоді отець Климентій передав знимку у Настині руки. Вона глянула й відповіла: «Так, то і є та пані, яка сидить ось там на кріслі».
У спогадах свідка останніх годин життя Митрополита Андрея Шептицького, о. Йосипа Кладочного немає опису, який би описував точну атмосферу у кімнаті в той момент. Немає ні опису сліз, ні горювання, ні подиву. Лиш опис промовистої тиші, що панувала серед компанії людей, котрі кілька хвилин тому активно дискутували. Тиша була така густа, що її можна було торкнутись пальцями. У кімнаті діялось щось містичне. Божественне, але пильно сховане від людського ока.
«Це мама наша – Митрополита і моя. Вона прийшла, щоби бути при переході душі Митрополита з тіла у вічність», – промовив шепотом отець Климентій Шептицький, боячись порушити ту божественну тишу, в якій, здавалося, закарбувалася сама вічність.
Чи хтось із присутніх піддав слова Насті сумніву? Напевне, ні. Сестра Меріам була улюбленою стигматичкою Шептицького. Роками раніше Владика Андрей своїми силами визволив Настю із психлікарні, куди її запроторили силоміць. Андрей Шептицький був присутній при її монашому постригу, хоч у цьому періоді єпископ вже не міг вільно пересуватись через проблеми з ногами. Архієрей вів регулярне листування настоятелькою монастиря, в якому перебувала Настя, аби розуміти, в якому стані перебуває дівчина. Він був присутній при одному з об’явленнь, яке мала Анастасія Волошин і жодним чином не піддавав його сумніву, а навпаки –у своїх листах свідчив про святих осіб, які мешкають по наших монастирях. Містичка, попри усю ірраціональність ситуації, у компанії Шептицьких точно мала повне право свідчити.
Митрополит по-батьківськи дбав про Настю і довіряв їй попри суспільний скепсис. Найцікавіше, що саме святий і справедливий Андрей допоміг дівчині здійснити її найзаповітнішу мрію – мрію стати монахинею. Цікаво, що саме пастир та очільник церкви Андрей Шептицький вів юну сироту, звану ангелами «душечкою», у її перших дорослих кроках духовного життя – ніби при народженні у Бозі. А вона, Настя з роду Волошин, «жертва на показ українському народові», містичним чином провадила Батька своєї церкви, званого в об’явленнях «Архієреєм» в останню путь разом з матір’ю Софією і братом Климентієм.
Бог любить символізми. І, може, саме цієї ночі Він явив один із своїх знаків для українського народу.