Вогник пам'яті у великій інформаційній темряві
Reading time 8 minutes
Отець Йосип Кладочний – особистий агент Шептицького і сповідник Бандери
Життя отця Йосипа Кладочного – це буквально сюжет з пригодницького кіно. Священник брав участь у війні, як полковий духівник дивізії «Галичина», реалізовував таємні місії для Української Церкви, сповідав Степана Бандеру, був на Сибірі і пережив спробу вербування радянськими спецслужбами.
Спецзавдання від Кир Андрея
То був листопад 1939. Митрополит Шептицький вже мав паралізовані ноги, а майбутній Патріарх Української Церкви, який увійшов в історію однією з найсміливіших постатей другої половини ХХ століття, відчував страх через прихід більшовиків. «Червоні офіцери» активно несли рівність у маси: забирали церковне майно, арештовували інтелігенцію і духовенство, показово розстрілювали невгодних. Як то кажуть: робили все заради соціалізму – нічого особистого.
Сьогодні ми всі знаємо, як і про глобальний підхід Андрея Шептицького до вирішення проблем, так і про якусь особливу владичину інтуїцію, що дуже добре вписувалась в контекст епохи. Очевидно, питання наслідника для Кир Андрея стало дуже принциповим в умовах загрози, яка висіла над Церквою з приходом більшовиків і розгортанням їхньої атеїстичної політики.
Щоб зберегти Христову інституцію автентичною потрібна була одна дія. Для Шептицького необхідно було затвердити кандидатуру обраного наслідника у Ватикані. До Святого Престолу від імені правлячого єпископа УГКЦ, згідно процедури, мали подати кандидатуру наступника Митрополита Шептицького. Українська Церква якимось чином мусила передати інформацію – офіційного листа від Митрополита – до папських представників на затвердження, аби лишитись частиною Католицької спільноти. Це завдання було складним та небезпечним в умовах радянської окупації України і законного в СССР атеїстичного полювання на релігійні організації, серед яких Українська греко-католицька церква займала почесне місце.
У підручниках сьогодні таке завдання, яке мав би зреалізувати посланець Митрополита Шептицького, через надзвичайну складність виконання називають «завданням із зірочкою». Мабуть, у тім часі це була найпріорітетніша справа для Української Церкви. «Листоноша», я впевнений, мав розуміти, що у разі власного провалу, його могли показово розстріляти, як контрреволюціонера. Він точно мусів відчувати психологічний тиск великої відповідальності. Бо потенційна невдача при перетині радянського кордону та потрапляння листа до рук більшовиків могли спровокувати нову хвилю репресій для Церкви, що намагалась зберегти власну ідентичність в умовах жорстокого контролю й обмеження.
Довідка:
Освіта: Львівській духовна семінарія, історичний факультеті Варшавського університету, археологічні студії Папського університету у Римі.
Через підпільну співпрацю з Організацією українських націоналістів сам був ув’язненим у концтаборі Береза Картузька, де опинився під загрозою страти
З липня 1943-го року був полковим духівником у дивізії «Галичина».
У липні 1944 був учасником битви під Бродами, де отримав тяжке поранення і чудом вижив.
Отець Йосип Кладочний
Монаше ім'я: Єфрем
Офіційна дата народження: 11 січня 1906 року
Після звільнення з ГУЛАГУ 13 років працював вантажником на львівській швейній фабриці.
Реабілітований:
У листопаді 1992 р. з отця Кладочного знято всі обвинувачення
Таємна місія о. Йосипа Кладочного:
Очевидно, що з назви і логіки цього тексту Ви вже розумієте, що «листоношею» владики Андрея став отець Йосип Кладочний. Кладочний був людиною з близького оточення Митрополита Шептицького. Окрім того, священник мав усі навики для реалізації цього небезпечного завдання. Кир Андрей, я впевнений, розумів це. Бо саме Кладочний, колишній пластун, у часі арешту проводу та членів ОУН був їхнім інформатором у різних тюрмах. Він неодноразово проходив через тиск, складності і звинувачення з боку влади. Цікаво, попри стеження з боку тюремної адміністрації о. Йосипові навіть вдавалося проносити Степанові Бандері записки з посланням від членів ОУН (записки о. Кладочний вкладав замість стержня в олівці, які приносив на зустріч з Бандерою).
Ставка А. Шептицького на отця Йосипа виправдалася. У результаті таємної місії, о. Йосип Кладочний зумів не тільки таємно перетнути радянський кордон і передати Святішому Отцеві Папі Пія ХІІ лист із проханням про затвердження номінації ректора Йосипа Сліпого на наступника Митрополита Шептицького, а навіть повернутись до Львова із повідомленням від тогочасного кардинала-секретаря Конгрегації Східних Церков Евгенія Тіссерана.
«Радію, що можу повідомити Вас: можете вважати своїм коадютором і наслідником Вашого улюбленого учня, про якого Ви багато разів говорили і хвалили його… Вашому учневі дано титул Архиєпископа Серрейського» – кардинал Евгеній Тіссеран у листі-відповіді до Митрополита Шептицього.
Сам Бандера у нього сповідався
Стосунки УГКЦ з українським націоналістичними організаціями, очевидно, мали свою специфіку. Її необхідно розглядати предметно й професійно. Утім, дозволю собі ствердити факт, який не має заперечень: ОУН та УПА мало потребу в Українській Церкві, а представники Церкви справді надавали духовний супровід українським повстанцям.
*Серед священників, які служили капеланами у лавах хлопців, що боролись за незалежність України були Василь Шевчук (псевдонім «Кадило»), Андрій Радьо (псевдонім «Яворенко»), Адам Слюсарчик (псевдонім «Книга»).
Очевидно, церковна капеланія не завершувалася роботою безпосередньо у рядах упівців. Серед священників були й ті, котрі виконували місію опіки над українськими в’язнями. Наприклад, о. Йосип Кладочний відповідав за концтабір «Береза Картузька» та 23 тюрми, що функціонували на території Польщі. Він мав безпосередній доступ до українських політв’язнів, яких проводив у духовному житті.
*Каплиця польської тюрми, у якій сповідався Бандера
У списку арештантів, яких регулярно навідував священник, як ви вже знаєте, був Степан Бандера. Отець Йосип він сповідав одного з лідерів українського націоналістичного руху тричі на рік. Зі спогадів самого тюремного капелана знаємо, що С. Бандера під час Тайни Сповіді, попри великий контроль, змушував наглядачів перебувати на далекій відстанні (через що ширились чутки, що священник є інформатором ОУН). «Він був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя все, коли я був у в’язниці», – згадував отець Йосип Кладочний у своїх спогадах про Степана Бандеру.
Цікаво, що сам Бандера кожного разу реально готувався до приїзду о. Йосипа. Перед візитом священника він пропагував іншим арештантам долучатись до спільних молитов і навіть провадив чоловічий хор в’язнів на спільній Літургії з отцем Йосипом Кладочним. І ніхто сьогодні не скаже, чи такі дії лідер ОУН(б) чинив з власної побожності чи за дяку священникові, який ризикуючи проносив йому таємні записки. Утім, факт лишається фактом: Бандера довіряв Кладочному, як і власну душу, так і секрети проводу. Сам же отець Йосип у 1940 році був арештований радянською владою за поміч українським націоналістичним організаціям
Про заслання Кладочного до ГУЛАГу
У травні 1947 року о. Йосипа Кладочного арештували НКВДисти. Його довго допитували разом із Климентієм Шептицьким у Києві. У результаті слідства священника засудили до 10 років виправно-трудових таборів за антирадянську пропаганду та підготовку до антирадянського повстання (стаття 54-1а, 54-11 КК УРСР).
Покарання о. Кладочний відбував на Воркуті (табір «Речлаг»). Він щодня виконував свою трудову норму на таборовій шахті №6 разом з Патріархом Сліпим, блаженним Василієв Величковським та о. Авскентієм Бойчуком – ректором Станіславівської духовної семінарії.
Згідно зі свідченнями о. Йосифа Даниловича, релігійні обов’язки у цьому таборі отцям було дуже непросто сповнювати. Священики спали на подушках з трачиння, виконували тяжку фізичну працю у шахті чи на гравійному кар’єрі, працювали землекопами, будівничими, а потім збирались із силами, аби помолитись. Молились прямо на нарах, уникаючи будь-якої уваги прискіпливих наглядачів.
Кримінальні злочинці, сусіди по бараці, часто ставали свідками молитви українського духовенства. Їхнє ставлення до уніатів у стінах табору було різним, хоч зазвичай і негативним. Блатні любили відбирати особисті речі в інших арештантів та обмінювати їх на якісь привілеї у таборового начальства. Утім, навіть серед кримінальних злочинців і блатних часом зустрічались такі, що проявляв повагу до репресованих священнків.
Із заслання отець Йосип повернувся у 1957 році. Він працював вантажником на фабриці і підпільно пастирю вав. Існує твердження, що в тих роках священника хотіли завербувати КГБісти для роботи у польші, утім це завдання в працівників органів провалилося.
Життя в таборі “Речлаг”