Вогник пам'яті у великій інформаційній темряві
Reading time 5 minutes
Поверніть їм дитинство. Діти зруйнованої Салтівки
Понад 7 мільйонів українських дітей позбавлені дитинства.
Майже дві тисячі – поранені війною.
Частина І
Паралельні світи
Життя у прифронтовому місці розділилось на два паралельні виміри. У першій реальності – смерть: танки на об’їзній, сіра зона, яка відкусила добрячу частину житлового масиву, палаючі доми, крики і жіночі сльози, що не віддереш від асфальту. У другій реальності – життя: діти, зі своїми світлими очима, незграбними рухами, наївною безтурботною радістю і «цілим набором» потенційного майбутнього у кишені.
Ці виміри в історії людства не мали б стати сумісними. Ніколи. Ні за яких обставин. Але, врешті, вони перетнулись. У різних частинах України. Божий допуск цього «перетину» впливав на дітей: позбавляв звичних для їхнього віку незґрабних рухів, висмоктував даровану безтурботність, заміняючи її на страх. Лиш світло в їхніх очах не гасло.
Обережно: діти Салтівки
Частина ІI
Ми познайомились у Греко-Католицькому храмі їхнього міста
На Салтівці я познайомився з Марічкою. Потім познайомився з Поліною та Альоною. Після Поліни був Микита. А потім… потім була ціла купа знайомств з дітьми різного віку та різного контексту. Хтось з них був спритнішим, хтось не злазив з маминих рук, а хтось з волонтерської Василевої голови, який приїхав їх бавити.
Марічка, здавалось, була доволі самодостатньою. Поліна завжди хотіла комусь чимось допомогти. Альона була дуже уважною до молодших, а Микита – він, здавалось, завжди знав усе, чого не міг знати я. Хтось з дітей цілими днями розмальовував блокнот ручкою, хтось дуже любив видавати дивні звуки. Комусь подобалось просто водити за ніс Василя.
Діти люблять, як каже моя бабуся, «показувати коники». На те вони – діти. Діти зруйнованої Салтівки.
Кожен з перелічених і не перелічених, як бачите, мав власні харизми та особливості. Ми не знались з дітьми до початку російського вторгнення. І познайомились вже в моменті, коли на фоні свистіли «гради» і десь за обрієм горіли будинки. Ми познайомились у Греко-Католицькому храмі їхнього міста – в осередку, де невелика група добродіїв хотіла зберегти їхнє законне право на дитинство.
Частина ІІI
Від початку повномасштабного вторгнення лише на Харківщині загинули 96 дітей
Коли діти бігали та гралися в церкві святого Миколая на Салтівці – я не відчував, що за кілька кілометрів ведуться бойові дії. Не думав про страх. Його ніби не існувало в той момент. Коли вони «показували свої коники» – я навіть не чув звуків прильотів, які постійно лунали з фронту.
Страх війни приходив тільки тоді, коли ми з хлопцями поверталися від дітей на квартиру, яку для волонтерів надавав Владика Василь (Тучапець). Тоді я вже добре чув і відлуння прильотів, яке неслося Салтівкою, і звуки сирен, які стискали світ навколо.
Люди до старості не можуть зрозуміти, наскільки крихким є дар дитинства. За правом сильного – звичкою захищати власні інтереси – вони відмовляють собі навіть в усвідомленні, яким незахищеним є дитяче життя в часі воєнних злочинів. Однак, ті емоції, якими наповнюють діти – вони точно сильніше чіпляють душу, аніж ті, що приходять від звуку автомата.
Ми не готові цього збагнути, але за кожною статистикою дитячих історій ховається реальність, що обіймає маму, грається на вулиці з друзями та споглядає, як на місто летять снаряди. Від початку повномасштабного вторгнення росіян на українські землі лише на Харківщині загинули 96 дітей, а 526 отримали поранення.
Загалом в Україні, внаслідок російської агресії, з 24 лютого 2022 року життя втратила щонайменше 631 дитина, 1971 дістала поранення. Тисячі українських дітей були примусово переміщені – вкрадені. Як мінімум, понад 7 мільйонів дітей були позбавлені дару дитинства, який уже ніколи не повернеш.
Російська агресія своїми ракетами забрала дитинство у багатьох, але в Марічки забрали більше.
Частина ІV
Фінал
Я пам’ятаю Поліну, Олену, Микиту, Олексія. Я добре пам’ятаю обличчя інших квітів війни, в яких вкрали дитинство. Але, за іронією, найчастіше згадую про Марічку. Російська агресія своїми ракетами забрала дитинство у багатьох, але в Марічки забрали більше.
Вона пішла до Господа… через ракетний обстріл… З порогу торгового центру.
Цей нарис присвячений пам’яті квітів війни – дітей зі Салтівки, в яких росіяни назавжди вкрали дитинство
Сердечна вдячність усім волонтерам Харківського екзархату, які при парафії храму Святого Миколая Чудотворця на Салтівці (м. Харків) щодня стоять на сторожі дитинства.
Щира шана Владиці Василю (Тучапцю), який від перших днів повномасштабного вторгнення розгорнув гуманітарні ініціативи на підтримку дітей у час війни.
Вдячність моїм товаришам – Василю Бучацькому, Любомиру Саквуку, братові Дам’янові Паньківу – за спільні поїздки до Харкова, щоби подарувати дітям літні канікули попри війну. А також усім семінаристам, які продовжують дитячі проєкти на Сході України сьогодні.
Окрема подяка міжнародним волонтерським організаціям, зокрема італійцям з Frontiere di Pace, які щиро переймаються долею українських дітей.