Про покликання мученика Якима Сеньківського

Під час однієї недільної проповіді о. Яким Сеньківський повідав Божому людові цікаву житейщину. Він розказав парафіянам Онуфріївського монастиря історію сім’ї, яка впродовж багатьох років ніяк не могла дочекатися від Бога дітей. Кожна вагітність дружини, на жаль, завершувалася викиднем – «що народилося, то помирало», – зазначав отець Сенькійвській у проповіді. Але подружжя щирим серцем прагнуло привести у світ маля.

Опісля тривалих випробувань, сімейство наважилося дати обіт Всевишньому: якщо Господь у Своїй милості подарує їм дитятко, то без жодних роздумів віддадуть його на службу Богові. І Господь виявив милосердя. У житті звичайної української сім’ї трапилася ціла біблійна історія, в основі якої − віра.

«І сталося так, що народився хлопчик, і виростав». Отець-ненька понад усе прагнули залишитися вірними покладеному на вівтар обіцянки слову, тож готували немовля до покликання з пелюшок. Дитину символічно назвали Іваном (це ім’я в перекладі з єврейської означає «Бог змилувався»). Хлопця виховували у християнському дусі для Божої Церкви, аби той віднайшов у ній те місце, яке призначив Творець. Час минав, і хлопчина виріс. Тепер Іван мав свої плани на життя: він прагнув чинити на власний розсуд, а не бути заручником кимось даної обітниці.

Утім Господь пильнував хлопця, як мудрий тато пильнує наївну дитину. Всевишній завжди досконало помічає те, чого ніяк не можуть бачити інші, адже Він є началом усього, що було, є і буде. Бог, без сумніву, відав його серце, тому й склав обставини життя так, що юнак самостійно прийшов до мудрого рішення.

«Коли вчився і вже мав стати священником, не погодився піти в монастир», згадував ієромонах Яким.  Хоч у певний момент парубок цілковито відкинув думку про монашество, згодом усе-таки прийняв дар священства. Тож, ставши служителем Христової Церкви, о. Іван – про якого власне велася ця історія у львівській церкві Онуфрія – вирушив на прощу, де й став свідком великого Божого Провидіння.

Трапилося так: делегація прочан вибралася на Ясну Гору до Гошева, у древній монастир, де колись Митрополит Лев Шептицький своїм декретом прославив чуда Богородиці, Цариці Миру, та офіційно визнав Її ікону чудотворною. Скільки часу прочани пробули в обителі отців Василіян, невідомо − може, день, а може, більше… З проповіді дізнаємося, що разом зі своїм духовним пастирем, уже згаданим священником Іваном, паломники взяли участь у Божественній Літургії, а після молитви планували спільно пообідати.

Після цього богослужіння трапилося щось дивне. Прийшовши на трапезу, о. Іван сказав, що зовсім не хоче повертатися додому. Люди думали, що священник так каже, аби підкреслити важливість моменту єднання людини з Творцем. Та коли всі почали збиратися в дорогу, отець Сеньківський рішуче заявив: «Я звідси більше не поїду. Остаюсь тут». А потім строго наказав парафіянам, щоб не пробували його вмовляти та поверталися додому самі.

Той священник на якийсь час зостався жити в Гошеві, під покровом Богородиці. Він згодом засвідчив, наче його серце перемінилося ще до початку Божественної Літургії, коли він тільки-но вступив на поріг монастирського храму. А в недалекому майбутньому отець Іван одягнув смиренний чернечий габіт, відрікся від суєти світу та цілковито посвятив своє життя Богові.

Ви, як і парохіяни Онуфрівського храму, мабуть, уже здогадалися, що ця проповідь була автобіографічною. Жінка, у якої часто переривалася вагітність — то Антоніна з роду Кордубів, мати Якима Сеньківського, а чоловік, який у часі випробувань посвятив своє довгоочікуване дитя Богові, – батько Семен, великий меценат Греко-католицької церкви й духовний син праведника Митрополита Андрея Шептицького.

Описана невимушена історія про вибір сану хлопцем – особисте свідчення о. Якима, про яке дізнаємося зі спогадів п. Марії Вуйцик. Ієромонах, без сумніву, був умілим оратором, тому у власних свідченнях про Живого Бога знав, як привернути увагу аудиторії.

У кінці тієї знаменної проповіді, коли віряни львівського храму святого Онуфрія вже починали втрачати інтерес, о. Яким Сеньківський раптово зробив паузу, яка привернула увагу слухачів, і з усмішкою мовив: «А знаєте, хто то був той? То – я».