Вогник пам'яті у великій інформаційній темряві
Частина І
Настя Волошин – проста селянська дівчина, що через важкі життєві обставини з 11 років подалася у найми. За іронією долі, українська сирота, котра ховалась від людської уваги у молитві, стала однією з найпопулярніших постатей у тогочасному суспільстві. Про зустріч із нею мріяла значна частина греко-католицького духовенства, люди з цілої Західної України приходили до її дому, аби просто подивитись на відому стигматичку, про неї писали на сторінках європейських газет (відомі згадки про містичку є на сторінках Польських, Голландських та Німецьких видань).
Феномен Настиної популярності був пов’язаний з містицизмом. Як згадують свідки, Анастасія Волошин не лише переживала болі від ран Христових, що з’являлись на її тілі у віці 25 років, вона також мала дар прозорливості. Анастасія могла брати на себе фізичні страждання іншої особи – допомагати хворому переживати недугу. Сьогодні навіть відомий епізод з життєпису стигматички, де вона загадково, але цілком реально перейняла на себе фізичні болі Митрополита Шептицького (Кир Андрей, разом із єпископом Діонісієм Наярді, неодноразово були свідками Настіних екстаз).
У справі Насті Волошин також йдеться про дар її пророцтв. Пророцтва, які постійно здійснювались, часто стосувалися подальшої долі українського народу: заслання людей до Сибіру, переслідування українців комуністичним режимом. Цікаво, що самі тексти пророцтв, згідно зі свідченням спеціальної комісії, були складені архаїчною та поетичною мовою (це доволі дивний факт, бо дівчина, що завершила лише 2 класи у сільській школі та навчилась читати у вже дорослому віці, не могла володіти такою лексикою).
“Я спершу думав, що Настя це буде якась показово побожна, неприродна дивачка, але ні, вона є вповні природною людиною, поважна й погідної вдачі, що в усіх своїх ділах і починах руководиться свідомою відповідальністю. Передовсім визначається Настя ніжною, жертвенною любов’ю до ближніх, що проявляється в неї з незвичайною скромністю. Зовнішній вигляд Насті є зовсім нормальний. Будова її тіла сильна та здорова… В лікарському звідомленні признано її “справді гарною дівчиною.”
– голова комісії створеної Кир Андреєм Шептицьким у справі Насті Волошин.
У Насті були божественні об’явлення і навіть небесні подарунки – дорогоцінні предмети християнської атрибутики, які з’являлись на її тілі. Устами містички регулярно промовляв ангел. Він любив заспокоювати дівчину, як маленьку дитину, у її переживаннях. Господній посланець завжди називав її лагідно для інших присутніх: «душечка» або «моя душа». Характерно, що коли ангел звертався до присутніх і передаючи послання українському суспільству, він завжди урочисто говорив: «український народе!», ніколи не вживаючи слів «русинський» чи «руський». Він ніби прагнув передати людям надію на те, що Україна, незважаючи усі терпіння, буде.
Попри численні дари у своїх молитвах найвідоміша українська стигматичка часто просила Всевишнього, аби той забрав від неї хоч частину тих харизм, якими вона володіла. Вона ніколи не скаржилась на власний стан, але зі слів об’явлення й спостережень очевидців було зрозуміло: Насті було фізично важко нести тягар її дарів.
Довгий час члени комісії у справі Анастасії Волошин (ініційованої Митрополитом Андреєм) не могли зрозуміти, чому Бог допускає, щоб ця молода і обдарована дарами містичка переживала такі важкі страждання. Та врешті, під час екстази задокументованої 12 квітня 1936 року, Ангел Господній відкрив Насті й усім присутнім головну причину. В об’явленні ангел промовив чоловічим голосом: «Ти [душечка] жертва на показ українському народові».
“Раз я запитав Ангела: Як то, що в житті святих нема такого випадку, щоб Ангел говорив безпосередньо через людину…? Ангел відповів, що він мусив так зробити, бо його “душечка” (Настя) сама нам нічого не сказала би, “її серце таке, що в ньому все замкнене”, вона дуже стидлива, як мала дитина”. – Гавриїл Костельник.
За життя українську стигматичку часто забирали до лікарні. Це відбувалось проти її власної волі. На вимогу тогочасної влади. Медичні працівники проводили над Настею Волошин експерименти з метою науково спростувати метафізичну природу Христових ран, які вона носила на собі. Усі досліди зводились до спроби пояснити феномен стигматизації психологічними проблемами, яких у дівчини, згідно з опублікованими висновками у медичному виданні «Polska Gazeta Lekarska», навіть не було. Лікарі не надали ані реального наукового заперечення стигм, ані пояснень цього феномену на тілі молодої дівчини.
Думки фахівців щодо характеру стигм доволі різко коливались. Коли під вікнами її палати скупчувались сотні людей, а на шпальтах іноземних медіа виходить позитивна стаття містичку з Галичини – медики констатують, що феномен Настіних стигм реальний. Якщо у пресі з’являється повідомлення, що Анастасія Волошин – шарлатанка, то її стигми трактують, як наслідок психологічної патології. «Згідно з цією своєю перспективою, лікарі, не входячи в глибину душі Насті, малюють її, як їм треба», – констатував у своїх спогадах голова комісії отець Гавриїл Костельник.
Під час перебування Насті у Яворівському шпиталі та Кульпарківській психлікарні один факт лишався беззаперечним: стигми вперто не піддавались лікуванню. Їхня кількість збільшувались під час Страсного тижня, згідно з тим, як про це говорив ангел, і зменшувалась у періоді, коли Божий посланець зазначав, що «душечці» потрібно відпочити.
Частина ІІ
У Лікарні та психіатрії
“Від часу великого посту особливо сильно виступає на Насті явище містичного бичування. Це діється на очах присутніх осіб. Насті здається, що її ззовні бичують нагайкою, що замість ремінців має дроти, обмотані ґумою; ґума тріскає, а дроти протинають шкіру на її тілі.”
– голова комісії створеної Кир Андреєм Шептицьким у справі Насті Волошин.
Частина ІІ
Досліди над стигматичкою, окрім лікарів, також проводив декан богословського факультету Львівської богословської академії Г. Костельник. Так, отець Костельник був справді офіційним делегатом у справі Насті Волошин від імені Церкви і значна частина роботи робилась з дозволу Митрополита Шептицького. Саме завдяки науковим наробіткам професора Костельника сьогодні маємо збереженні дані про найвідомішу українську стигматичку. Утім, живучи ілюзією власного задуму наукового обґрунтування феномену різних божественних чуд і містицизму, професор Костельник, який керувався ідеєю звести во єдине природу і надприроду, часто не відчував міри під час реалізації свого наукового принципу.
Окрім регулярного відвідування лікарні, спостереження за екстазами (об’явленнями), фіксації поведінки Насті та її психологічних дослідів, на які був делегований, богослов часто вдавався до власних експериментів. Костельник намагався залучити лікарів до огляду дівчини під час її містичних бичувань – найболючішого прояву стигм. Декан богословського факультету влаштовував Насті дослід на ясновидючість, в якому вона мала розпізнати свячену воду від звичайної чи думками прочитати текст, ретельно захований у його особистому портмоне (усі тести стигматичка пройшла успішно, утім під час об’явлень ангел не раз дорікав Костельнику за його наполегливість, порушення особистих просторів Насті та нестримне бажання богослова розглянути під мікроскопом божественні прояви, що відкриті українському народові, як елемент лабораторного досліду). Професор навіть організовував зустрічі стигматички з єврейським медіумом Максом Шлосером, попри небажання дівчини та слова в об’явленнях, що Бог не хоче дослідів.
У часі лікарняних обсервацій і дослідів слава Анастасії Волошин лише поширювалась Україною. Містичка щодня отримувала велику кількість листів з проханням про молитву за чиєсь зцілення. Люди постійно приходили під вікна медичних закладів, де вона перебувала, і ставали свідками різних знаків: хтось помічав візерунки ікон на шибках, комусь вдавалось побачити світло під час її молитви, котре з’являлось у її кімнаті із закритими шторами без електричних лампочок, комусь взагалі вдавалось cтати свідками об’явлень, які дівчина проживала.
Завдяки старанням Митрополита Шептицького Анастасію Волошин забрали з лікарні до чернечого життя, про яке мріяла з дитинства. В монастирі дівчина вз’яла ім’я Маріам і отримала нагоду жити спокійно до приходу більшовиків, які вислали українську містичку на Сибір.
“Українські юначки і юнаки! Тепер уже розумієте, чому те, що діється з Настею, повинно обходити кожного з нас. Через своє добровільне терпіння випрошує вона для нас усіх Боже благословення. Ми повинні лучитися з нею в її молитвах та терпіннях за нашу Церкву й нарід. Без Божої сили та благословення не може ніхто з нас поодиноко, ані цілий наш нарід вдержатися при житті. Молімся за Настю, щоб вона остала вірна свойому післанництву – бо ж і вона дуже потребує Божої ласки та Божого проводу.”
– із місячника Католицької Організації Української Молоді “Українське юнацтво”
Настя Волошин носила стигми на руках, ногах та боці. Під час містичних переживань дівчина отримувала рани схожі до слідів від тернового вінка. Під час Великого Посту стигматичка проживала містичні бичування
Про Рани Христові, які будуть дані у майбутньому, дівчина дізналась у віці 11 років.
Цю інформацію вона приховувала від громадськості аж до моменту появ перших стигм.
Офіційна дата народження: 27 жовтня 1911 року
Відправлена на Сибір: грудень 1949
Першим свідком Ран Христових на Настіному тілі була Марія Сиротяк у ніч з 28 на 29 серпня. Вже за місяць після появи стигм на тілі Анастісії Волошин біля її селянського будинку збиралось більше 9 тисяч людей.