Вогник пам'яті у великій інформаційній темряві
Reading time 14 minutes
Стигматик Навроцький.
Шлях від комсомольця до найбільш патріотичного містика в історії
Жодна персона не викликає більше загадок, аніж постать Навроцького. Стигми були особливим, але далеко не єдиним даром хлопця, на якого Всевишній поклав нелегку політичну місію в часі Другої світової війни. В теорії Степан мав ідею вступити в комсомол, але після Божого втручання в його життя, він став містиком, на якого полювало НКВД. Результатом зустрічі з апостолом Петром було те, що стигматик перетворився на патріота, який мав дар передбачення історичних подій та дивне поручення від ангелів пропагувати українську ідентичність, навіть у часі смертельної небезпеки
Історія стигматизації Стефана Навроцького
«Чи хочеш служити Богові та Україні?»
Пізнього вечора 1939 року простий 17-річний Стефан повертався із роботи на залізниці. На вулиці була осінь, стояла сльота, але молодик йшов до дому через поля, аби скоротити шлях до батьківського дому у селі Залукви, неподалік від Галича. На одній зі стежок, які традиційно топтав, хлопець раптово побачив постать старця. Та постать старенького дідуся, що майнула перед очима, то зникала, то являлась знову. Світлолиций чоловік в одну мить пішов назустріч Стефанові.
«Коли він наблизився до мене, я клякнув перед ним, сам не знаю, чому. Він запитав у мене, чи хочу я служити Богові та Україні. Я відповів, що так. Тоді він сказав мені йти за ним. Я встав і пішов». – згадував Стефан Навроцький про момент свого покликання.
Сивий чоловік разом зі Стефаном ішли полями аж доки не зустріли каплицю, що стояла посеред дороги. Вони звернули до неї. Коли прочани ступили до церкви, то двері храму, ніби, самі відчинились перед ними, а свічки, що стояли на вбогому престолі тьмяної каплиці, засвітились без дотику вогню і будь-якої сторонньої допомоги.
Стефан був здивований. Але на вимогу того світлолицього дідуся він клякнув на коліна. За лічені секунди хлопець, що ще недавно намагався потрапити до комсомолу, почав повторювати слова присяги, які йому шепотів старець у скромному храмі.
«Я буду служити вірно Богові й Україні, ніколи не зраджу Бога свого та свого народу, хоч би як бідував, хоч би всі опустили мене та хоч би я мав переносити великі страждання і прикрощі», - повторяв Навроцький слова за апостолом Петром, котрий привів його до церкви.
«Чи хочеш служити Богові та Україні?»
Як і в ту мить, так довго по ній, зворушений молодик не міг усвідомити: чи то був сон, чи реальна подія. Як згадував сам Стефан, невдовзі після цього моменту він мав точне видіння Христових Страстей, регулярно проживав складну епілепсію (під час якої його не могли втримати 6 чоловіків) та, ніби за якимось розкладом, почав втрачати свідомість.
До його дому почали приходити перші люди. Стефан дуже раптово перетворився з хлопця, що відгукувався на комуністичну пропаганду і прагнув вступити до комсомолу, на харизматичного оратора, що нещадно критикує радянську владу без жодного страху. Ця трансформація здавалась особливо дивною в періоді активних більшовиків.
Людей дивувало: як простий селянський хлопець, що не завершив школи через батьківську господарку говорив такими мудрими фразами, примудрився міняти голос і приковувати увагу слухачів. Утім, тоді Стефан вже мав перші екстази – об’явлення, у яких через його уста промовляли різні персонажі з християнської історії. І всі вірили, що то говорив не він, а святі постаті.
Незабаром до Стефана Навроцького прийшло відчуття наближення власної смерті. Він посповідався, запричащався і ліг в гарячці, вже втрачаючи свідомість.
«Коли я лежав у ліжку, мені здавалося, що я вийшов сам зі себе. Я був дуже легкий, мене нічого не боліло. Я йшов якоюсь широкою дорогою, що провадила під гору», - згадує стигматик про цей період.
Його батьки, сестри та люди, що приходили на об’явлення до стигматика, вже стояли над бездиханним тілом і прощались з хлопцем, бо думали, що помер. Однак, Стефан різко збудився, жадібно ковтаючи повітря. І зі спітнілим обличчям почав ділитись, що бачив якусь особу в білій одежині, дуже схожу на постать з ікон, яка промовила до нього: Твоя праця ще не скінчена, вертайся знову на землю».
У той же день приступи епілепсії в хлопця припинились, а в скорім часі він отримав перші стигми – рани від терного вінка.
«Твоя жінка померла».
Загадкова постать Стефана Навроцького доволі швидко викликала інтерес у суспільстві. Особливі духовні харизми хлопець отримав від Бога у часі радянської окупації Галичини. Логічно, що у тих реаліях молодий стигматик привертав увагу далеко не лише вірян.
Молодиком «зацікавилось» також представники радянських спецслужб. Кагебісти та поліціянти неодноразово приходили до нього до дому, аби почути його антирадянські проповіді. Згідно зі словами свідків, застати Стефана в екстазі працівникам радянських органів ніяк не вдавалось. Бо кожного разу, перед тим, як поліціянти приходили, голос, що говорив Стефановими устами завжди заздалегідь попереджав присутніх, аби розходились, бо наближається небезпека.
Утім, відсутність доказової бази у 1939 році все ж не була чимось вагомим для радянської системи. Стефана почали тягли на допити, а потім волокли по тюрмах і тримали у шпиталях для душевнохворих. Пророцтво здійснювалось. Він мав терпіння, як і обіцяв йому старець, який представився йому апостолом Петром.
Під час першого перебування у тюрмі в Галичі хлопець мав доволі складний слідчий процес. Працівник радянських спецслужб, який проводив розмови зі Стефаном, був затятим кар’єристом і любив кепкувати зі стигматика та всіх його набожностей. В одній черговій розмові, насміхаючись, слідчий мовив до Навроцького: «Ти, мовляв, все знаєш, ану скажи мені щось цікавого про мене».
Навроцький на допиті в радянського слідчого
На це питання Стефан, довго не роздумуючи, різко відповів: «Твоя жінка померла».
Очевидно, що слідчого не задовольнила така відповідь. Той вдарив Навроцького і наказав закрити хлопця у камері на невідомий час за проявлену зухвалість. Утім, сказане стигматиком не давало спокою НКВДисту. Він не знаходив собі місця. Тож вирішив навіть зателефонувати до Києва, де проходили роди у його дружини. Один з працівників пологового швидко відповів на дзвінок. Стурбованим голосом лікар повідомив слідчого, що серце його дружини не витримало і спинилось прямо на акушерському ліжку. Вона померла.
Одразу після телефонної розмови слідчий у сльозах побіг до Навроцького. Він був блідий, як стіна. Чоловік довго мовчки стояв перед ґратами камери, дивився вовком на Стефана, стиснувши зуби від болю. Згодом слідчий різко відчинив двері, наказав Навроцькому забиратись додому разом зі своїм пожитком. Стигматик вийшов із камери, кинувши у кінці свій погляд на працівника НКВД.
«Жінка моя померла в часі твого допиту», – тремтячим голосом кричав Навроцькому слідчий, як хижак, загнаний мисливцями у глухий кут. «Жінка моя померла. У часі твого допиту», – повторював він.
Підрясник Шептицького і форма Січових Стрільців
Небесні поручення Навроцького.
Навроцький часто отримував якісь маленькі небесні поручення. Вони здавались, на перший погляд, дрібничками. Відповідно до слів Гавриїлка – ангела, що говорив через Стефана – стигматик мав періодично займатись різними справами, які мали значний вплив на духовне життя цілого народу. Небесні поручення Навроцького відверто не розуміло його оточення, вони часом здавалися навіть для людей з близького оточення нелогічними. Але, оскільки Стефан завжди вперто дотримувався власної місії, він завжди згоджувався виконувати те, що було сказано Гавриїлком в об’явленні.
«Одного разу Гавриїлко сказав, що Степан має молитися щодня 10 хвилин на вервиці, але в той час має бути одягнений у священичу одіж (рясу). Для оточення Стефана це доручення було незрозуміле, тому всі пробували переконати Гавриїлка, що це не обов’язково. Але Гавриїлко почав погрожувати, що якщо Стефан не дістане ряси, то тоді не зможе відвернути якогось не щастя.»
отець Михайло Сопуляк
– із книги спогадів
Стефан був побожним. У його об’явленнях часто йшлось про безумовний послух до Церковної ієрархії. Він просто не міг дозволити собі самовільно носити священичу одіж, до якої ставився дуже сакрально. Тож одного дня близький приятель Навроцького пішов на розмову до Митрополита Шептицького, аби розповісти йому про слова ангела, про Стефанову місію вервиці та потребу молитись в церковному одязі для хлопця, що не був ні священником, ні семінаристом.
В результаті Кир Андрей благословив Навроцькому носити рясу. Існує навіть свідчення о. Ярослава Тихого, що Митрополит Шептицький віддав стигматикові власну одіж після короткого діалогу з ним. «І всюди, де він є фотографований, то є ряса Шептицького, митрополита. Що вони говорили, то того ніхто не знає, бо вони були віч-на-віч, тільки вдвох», – згадував священник, що пройшов через радянські табори.
Зі свідчень знаємо, що Стефан одягав рясу лише вдома. Лише у часі молитви. Носив її рівно стільки часу, скільки про це говорив ангел Гавриїлко. По своїй природі хлопець був дуже богобоязливим і в жодному разі не мав наміру спекулювати на сакральних речах.
Інше небесне поручення Стефана Навроцького було ще дивнішим. Одного дня в об’явленні Гавриїлко сказав, що стигматик повинен ходити вулицями окупованого Львова в однострої Січових Стрільців. Михайло Сопуляк у своїй книзі згадує: «Такий стрій дістати було нелегко, а ще більш не безпечно було ходити у ньому вулицями Львова. Проте Гавриїлко заявив, що Стефан мусить у ньому ходити по Львові. На наші побоювання, що Стефана можуть заарештувати німці, Гавриїлко заявив, що «це вже наша справа».
Найцікавіше, що Навроцький, коли вдягав стрілецький одяг, то часто на вулицях міста зустрічав німецьких старшин (офіцерів). Вони, як розповідали в оточені Стефана, часто віддавали йому честь і жодного разу не вдавались до перевірки документів.
«Кожний стигматик має від Бога інше призначення і тому праця кожного полягає в чо мусь іншому. «Душечка», тобто Стефан, має пильнувати політики, а інші мають інші завдання. Але всі Божі вибранці є Богом покликані до свого післанництва і це для них – велика ласка. Одначе, вони мусять з тою ласкою співпрацювати та її плекати так, як священик повинен плекати своє покликання. Коли вони ту ласку недооцінять та не будуть з нею співпрацювати, а зачнуть летіти на марну славу, то можуть її скоро втратити».
Гавриїлко про місію Божого післаництва Навроцького
– занотував о. Михайло Сопуляк
Стигматик, котрий передбачав події на фронті
Через Стефана ангел не лише пророкував чи переказував йому якісь «дивні» завдання. Гавриїлко розповідав про актуальні події на фронті, інформував про арештованих осіб, надаючи дані про реальну локацію чи стан ув’язнених осіб. Наприклад, устами стигматика ангел описував руйнування Сталінграду після великої і тяжкої битви.
Як свідчить о. Сопуляк, дані про поразки нацистів на фронті близьке оточення Навроцького спершу дізнавалось саме від Гавриїлка, а вже згодом отримували підтвердження інформації в інших джерелах. Ангел часто детально відтворював жахіття, через які проходили українці в концентраційних таборах і навіть характеризував моменти розстрілу молодих українців в урочищі Піски, що біля Льова, описуючи вигляд і поведінку людей аж до моменту падіння бездиханного тіла у викопану яму.
До Навроцького часто звертались українці, чиїх родичів арештовували німці чи совіти. Стефан далеко не завжди був готовий надати інформацію про зниклих людей. Але кожного разу, коли шукав особу, просив у родичів надати її фотографію, а потім обіцяв що за кілька днів його ангел Гавриїлко дасть відповідь.
До Навроцького часто звертались українці, чиїх родичів арештовували німці чи совіти
«Мені відомий випадок із львівським лікарем, др-ом К., якого большевики вивезли на Схід перед війною з німцями. Родина дала світлину, і Гавриїлко через декілька днів сказав, що д-р К. живе, що він в дорозі до дому, і знаходиться тепер в такому-то місті, але дуже в виснажений і тому йде поволі, а за два місяці буде дома. І дійсно: через два місяці, всупереч всяким сподіванням рідних, д-р К. з’явився у Львові і підтвердив, що в той час, як Гавриїлко говорив, він був у тому самому місті, яке був назвав Гавриїлко».
Отець Михайло Сопуляк
– із книги “Післанці з таємного світу. Степан Навроцький”
З життєпису Стефана Навроцького також відома й інша аналогічна історія. Відповідно до свідчень, одного дня до нього звернулася матір двох молодиків із Золочева. Одного з її синів забрали до радянської армії, іншого – арештували. Стигматик довго ігнорував цю жінку, яка до нього приїздила регулярно. Він уникав розмови з нею, бо не знав, як повісти тій старшій пані, що один з її синів (той, що був арештованим) загинув у тюрмі.
Утім, після порад оточення Стефан набрався сміливості та все ж одного разу розповів матері про долю її живого сина. Стигматик навіть назвав точну дату його повернення, це було свято Миколая, 19 грудня. І за дивним збігом обставин сталося так, що молодший син повернувся додому саме в зазначений день.
«Я жертвую отцю знимку на вічний спомин. Коли глянете на ту знимку, то спімніть, то я все стану Вам у пригоді. Тільки Вам стану в пригоді. Поручаюсь у святій молитві».
жертвує Стефанко, Львів
Для Пані Марусі Грещак