Воскресіння Христове бачивши

На вулиці був 1926 рік. На таємне пасхальне богослужіння, що відбувалось поза межами барака, прийшли старі монахи, декілька священників та один єпископ українського походження. Духовенство пошепки молилось на таємному місці таборового двору, щоб не чути звичної в бараці лайки контингенту і насмішок від «шісток» охоронців. Про молитву ніхто не знав, окрім обмеженого кола осіб.

«Плоттю заснувши, як мертвий, царю і Господи, тридневний воскрес єси, Адама воздвиг із тління і знищив смерть» , – навпошепки співав один зі священників. І саме в ту мить з кущів вилізло троє молодих хлопців, в обдертому одязі та забитих наколками. Вони стояли збоку і мовчки спостерігали за молитвою, а коли священник завершив співати піснеспів Пасхи, вони мовили йому: «батюшка, а можна розбійника благорозумного заспівати?»

Отець стояв мовчки, зупинивши литанію. Єпископ глухо дивився на пеньок, який слугував престолом, бо не знав, чим завершиться відмова кримінальникам у їхньому проханні: доносом, провокацією чи бійкою у пасхальну ніч? До того ж прошена молодиками частина богослужіння належала до добового кола Страсної П’ятниці, її не було в каноні Воскресної утрені. Тому цієї ночі духовенство не мало жодного наміру молитись цей піснеспів і тому не знало, як повестись правильно.

«Владико, дозвольте, хлопцям помолитись по-своєму», – попросив єпископа старий монах із покритою головою. Єпископ, подумавши, все ж дозволив. Представники «шпани» стали між єпископом та монахами, потім вклонились по черзі усім присутнім на молитві, зокрема вклонились до Святого Престолу, яким слугував тоді пеньок від дерева.

І почали вони співати: «Розбійника благорозумного в той же день Раю сподобив єси, Господи; і мене Древом Хресним просвіти і спаси мене». Співали у сльозах. Співали тричі. Їхні голоси, як і руки, помітно тряслися. Можливо, в ту мить, кожен з них уявляв себе тим розбійником, що висить поруч з Ісусом на Голгофі та кається, просячи пом’янути Його Царстві Небеснім. Можливо, вони так сильно здивувались, що духовенство прийняло їх у своє коло, а не відкинуло, як цілий світ.

Під час несміливої молитви плакали всі: монахи, священники, єпископ. А потім, витираючи сльози, перегукувались: «Христос Воскрес!». Вони разом домолились і утреню, і без жодних перешкод почали звершувати Літургію. Єпископ, духовенство і три розкаяні зеки у подертому і брудному лахмітті.

За дві години молитва була звершена. Після воскресних чувань єпископ підійшов до кримінальників і мовив: «Сьогодні, я чув, Христос був з нами. Він спустився до аду, а потім прийшов до нас у білих шатах, між брудні бараки, що стоять десь між адом і землею. Наш табір на Соловках повен духовенства, але Ісус прийшов не на заклик єпископа, священника чи монаха. Він прийшов, аби послухати вашого «розбійника благорозумного». І, розчулений щирістю вашого серця, лишився між нами, щоб після Літургії сказати вам: «хлопці, завтра будете зі мною у раю».

І за кілька днів опісля Пасхи, у часі світлого тижня, двоє арештантів-рецидивістів померли від тифу, а третього кудись забрали конвоїри. У цьому таборі їх більше ніхто ніколи не бачив.